Є дні, які минають, а є ті, що назавжди залишаються в серці. Таким був наш Перший дзвоник - сповнений дитячих усмішок, щирих молитв, пісень, танців, теплих обіймів і великої любові до дітей, до рідного ліцею та до України.

І, мабуть, саме заради таких моментів ми щороку знову чекаємо цього першого дзвоника. Щоб побачити ці очі, почути ці голоси, відчути це тепло і вкотре зрозуміти, наскільки великою є любов, яка живе у нашій шкільній родині.

Нехай цей дзвоник веде наших дітей дорогою знань, добра і великих мрій. Нехай над ними завжди буде мирне небо. А наша Україна — вільна, сильна й нескорена - обовʼязково дочекається того дня, коли її діти зможуть просто радіти, навчатися, танцювати й будувати своє майбутнє без страху.

З вірою. З любовʼю. З молитвою. з Україною — в серці.

Наш Перший дзвоник - 2026.

Мить, яку хочеться залишити назавжди

 

 

Є особливий ранок у році, коли шкільне подвір’я знову зустрічає своїх дітей.Коли після літньої тиші тут лунають сміх і розмови, зустрічаються друзі, хвилюються першокласники й народжуються нові мрії. Саме так сьогодні розпочався новий навчальний рік у Ліцеї №1 м. Мостиська.

Зі щирою молитвою та благословенням на новий навчальний рік отець Ярослав, отець Петро та отець Віталій піднесли до Бога найважливіші прохання — за наших дітей, їхні родини, педагогів та мирне майбутнє України.

До учнів, батьків і педагогів із щирими привітаннями звернулися Мостиський міський голова - Мирослава Пельц, начальниця Гуманітарного управління Мостиської міської ради- Надія Гнатовська та директорка Ліцею №1 м. Мостиська - Леся Фаріон. Їхні слова стали теплим побажанням усій освітній родині — успіхів, натхнення, нових знань, здійснення мрій і світлих перемог. Бо коли громада й освіта разом, коли поруч ті, хто підтримує, навчає й надихає, — ми творимо майбутнє наших дітей і нашої України.

Особливим цей день став для наших першокласників. Маленькі, трішки схвильовані, але неймовірно щирі — вони вперше переступили поріг великої шкільної родини. А їхній святковий танець подарував усім присутнім море тепла й усмішок.

По-справжньому урочистим став момент, коли замайоріли поруч українські прапори та хоругва Ліцею №1 м. Мостиська — символи нашої держави, рідного міста, єдності та честі.

І ось він — перший дзвоник.Для когось — перший у житті.Для когось — ще один крок до омріяного майбутнього. А для всіх нас — нагадування про те, наскільки важливо сьогодні мати можливість жити, навчатися, мріяти й будувати своє завтра на рідній землі.

Нехай цей навчальний рік буде добрим. Нехай у класах буде більше радості, ніж тривог. Нехай дитячі очі світяться цікавістю, а серця — вірою.І нехай кожна мрія, народжена у стінах нашого ліцею, обов’язково знаходить шлях до здійснення.

А найважливіше — дякуємо нашим захисникам і захисницям, завдяки яким сьогодні для наших дітей знову звучить шкільний дзвоник, лунає дитячий сміх і розпочинається новий навчальний рік. Бо поки вони тримають небо —

ми тримаємо майбутнє.

З новим навчальним роком!

Слава Україні!

Героям Слава!

 

БІЖИМО ЗА ТИХ, ХТО ВЖЕ НЕ МОЖЕ БІГТИ… 

Сьогодні учні та вчителі Ліцею №1 м. Мостиська долучилися до Всеукраїнського забігу «Шаную воїнів, біжу за Героїв України».Ми бігли не заради секунд.Не заради медалей.Не заради спортивних результатів.Ми бігли за Героїв. За тих, чиї імена назавжди залишилися в наших серцях. За тих, хто одного дня став між нами і війною — і заплатив за наше завтра найвищу ціну. Кожен наш крок сьогодні — це «Пам’ятаємо».Кожен метр — це «Дякуємо».Кожен фініш — це обіцянка «Не забудемо».

Поруч із вчителями сьогодні бігли наші діти. Бо саме їм —майбутньому України — ми маємо передати не лише знання, а й пам’ять. Щоб вони знали ціну свободи.

Низький уклін кожному Захиснику і кожній Захисниці, хто тримав і тримає Україну. Вічна пам’ять тим, хто повернувся додому назавжди — на щиті. 

Дякуємо організаторам заходу та Гуманітарному управлінню Мостиської міської ради за можливість разом вшанувати наших Героїв, об’єднати дітей і дорослих та ще раз нагадати: поки ми пам’ятаємо — вони живуть.

 Шануємо. Пам’ятаємо. Дякуємо.

Зачекай… зупинись хоч на мить…

 29 серпня — День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Щодня о 9:00 ми зупиняємося на хвилину мовчання. А сьогодні ми просимо зупинитися ще й перед обличчями наших випускників.Перед обличчями тих, хто колись сидів за партами нашого ліцею, сміявся на перервах, мріяв і будував плани на майбутнє.

Не поспішайте перегортати. Затримайте погляд на кожному обличчі. Бо поки ми сьогодні обіймаємо своїх рідних, повертаємося додому й будуємо плани на завтра — у чиїхось родинах назавжди залишилося порожнє місце. Ціну за наше життя заплатили ті, кого ми маємо пам’ятати завжди.

Зупиніться.Згадайте.Помоліться 

Нехай ця хвилина мовчання буде нашою вдячністю тим, хто віддав найдорожче — своє життя за Україну.Вічна памʼять!

 

 

35 років Незалежності України.

35 років, відколи наша країна має право називати себе вільною. 35 років під синьо-жовтим прапором.35 років ми вчимо наших дітей любити Україну. Любити її не лише на словах — а серцем.

Та за цими роками є не тільки свята, вишиванки й прапори…Є те, про що боляче говорити. Але про що ми не маємо права мовчати. Бо наша Незалежність ніколи не була просто датою в календарі. І сьогодні вона має ціну.Ціну, яку заплатили найкращі.

Серед тих, хто віддав своє життя за Україну, — наші випускники. Хлопці, які колись сиділи за цими партами.Бігали шкільними коридорами.Чекали на дзвінок з уроку.Мріяли про своє майбутнє.Ви назавжди залишилися нашими учнями.

Саме завдяки Вам сьогодні наші діти можуть стояти під українським прапором.Можуть тримати в руках не зброю, а синьо-жовті кульки.

І сьогодні, коли наші діти створюють цей флешмоб, ми особливо думаємо про тих, завдяки кому це число для нас — не просто дата.

Ми назавжди залишимо ваші імена у серцях.І будемо вчити наших дітей любити Україну так, як любили її ВИ.

Кожен день нашої свободи — завдяки Вам.

Дякуємо тим, хто віддав життя за Україну.Низький уклін тим, хто захищає її сьогодні.

Вічна пам’ять. Вічна вдячність.

І вічна слава Героям України. 

 35 років Незалежності. 35 років нашої сили. Нашої незламності. Нашої України.

Сьогодні ми з особливою гордістю дивимося на наших учениць, які тримають у руках українські прапори. У цих юних очах — майбутнє нашої держави. У цих маленьких руках — символ великої країни, яку ми любимо понад усе. 

 У кожному русі — гордість, у кожному прапорі — пам’ять, у кожному погляді — віра в те, що Україна неодмінно вистоїть.А ще — безмежна любов. Любов до України, яку неможливо зламати. Любов, яка назавжди живе в кожному українському серці.

35 років ми називаємо себе незалежними.Але справжню ціну Незалежності ми особливо гостро відчуваємо сьогодні.

Низький уклін нашим Захисникам і Захисницям, які тримають українське небо, землю і майбутнє. Тим, хто віддав за Україну найдорожче. Тим, хто зараз далеко від дому, але щодня бореться за нього. 

 З Днем Незалежності, наша нескорена, сильна, прекрасна Україно!

35 років Незалежності. І ціла вічність любові до тебе.Україна була. Україна є. Україна буде.

Слава Україні! Героям слава! 

 З ДНЕМ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА УКРАЇНИ! 

Є моменти, коли слів стає замало…Коли просто дивишся на синьо-жовтий прапор— і щось стискається в грудях. Бо за цими кольорами — наша земля, наша історія, наші родини, наші мрії. І найголовніше — люди, які щодня виборюють право України бути вільною.

Нехай український прапор завжди майорить високо — як знак того, що ми вистояли, що ми єдині, що Україна була, є і буде! 

Сьогодні ми низько вклоняємося тим, завдяки кому маємо можливість піднімати наш прапор, навчатися, мріяти, співати українські пісні та просто жити.

Дякуємо нашим захисникам і захисницям за кожен ранок, за кожну можливість бачити українське небо, за мужність, силу й незламність.

Ваша відвага — це наша свобода.

Ваш подвиг — це майбутнє наших дітей.

Наш прапор майорить завдяки вам. 

З любов’ю до України.

З гордістю за Україну.

З вірою в Україну. 

З Днем Державного Прапора України!

 Слава Україні!

 Героям слава!